Положилъ еси нас сосѣ-
домъ нашимъ подражаніе и по-
руганіе сущимъ окрестъ насъ.
Положилъ еси насъ въ притчу
во языцѣхъ, покиванію главы
въ людяхъ.
Псалом XLIII, ст. 14-15.
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботово і сіли
На похиленому хресті
На старій церкві. — «Бог простить:
Ми пташки-душі, а не люде!
А відсіля виднійше буде,
Як розкопуватимуть льох.
Коли-б вже швидче розкопали!
Тоді-б у рай нас повпускали;
Бо так сказав Петрові Бог:
«Тоді їх в рай ми повпускаєм.
Як все Москаль позабірає,
Як розкопа Великий льох».
Перша душа.
«Як була я людиною,
То Присею звалась;
Я оттутечки й родилась.
Тут і виростала;
Оттут було на цвинтарі
Я з дітьми гуляю,
З тим Юрасем гетьманенком
У піжмурки граюсь;
А гетьманша, було, вийде
Та й кликне в будинок.
