І фиг і родзинок,
Всього мені понадає
І на руках носить.
А до гетьмана як прийдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було́, за мною.
Одягнуть обують,
І гетьма́н бере на руки,
Носить і цілує.
Оттак-то я в Суботові
Росла-виростала,
Як квіточка, і всі мене
Любили й кохали,
І нікому я нічого,
Ні-же злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та й ще чорнобро́ва!
Всі на мене залицялись,
І сватати стали;
А у мене, як на теє-ж,
І рушники ткали.
От-от була-б подавала,
Та лихо зустріло.
Вранці-рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою.
(Вже й криниця тая
Засунулась і висохла,
А я все літаю!)
Дивлюсь — гетьман з старшиною...
Я води набрала,
Та в повні шлях перейшла їм;
А того́ й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати.
І вже ледве я не-ледве
Донесла́ до хати
Отту воду. Чом я з нею
