Родився 1819 р. в Вороніжі. Походив із старої козацької родини. Виростав під впливом матері, яка була ходячою традицією козацької України. В школі пізнав росийську і дещо европейської літератури. Як Костомарова й Шашкевича так і Куліша до праці на ниві укр. літератури притягнули збірники Максимовича. Особисто зійшовся з ним і підпав під його вплив на університеті в Київі. Як студент збірав етнографічні матеріяли, котрі увійшли пізніще до двох томів його цінного видання «Записки о Южной Руси». Знайомство з польським письменником Грабовским, з бібліоманом Свідзіньским, з Василем Білозерським, а пізніше з Костомаровим та Шевченком мали великий вплив на вироблення його світогляду. Дуже талановитий, незвичайно пильний, але разом із тим палкий та імпульзивний кидав собою по всіх шляхах людського знання, скрізь шукаючи правди. Особливо хотів тую правду знайти в українській історії, в розумінню української траґедії. При його гарячій вдачі вело це до всіляких непорозумінь з окруженнєм і — з самим собою. Але це пізніше. Як студент і учитель ґімназії в Київі та Петербурзі він був українцем-ентузіястом.
Ректор пет. унів. Плєтньов цінив його високо. За його порадою Академія Наук рішила вислати Куліша за границю, щоб підготовився на катедру слявянських літератур. Куліш оженився з сестрою свого пріятеля, Білозерського (з Ганною Барвінок), Шевченко був їм за старшого боярина, та коли вибіралися за границю, їх арештовано у Варшаві, за те саме що Шевченка й Костомарова. Як Шевченка стрінула кара головно за «Сон» і «Кавказ», так Куліша покарали за «Повѣсть объ украинскомъ народѣ», в якій він ідеалізував козаччину та проводив ідею знесення кріпацтва. Перебувши 2½ року на засланню в Тулі, де пильно вчився европейських язиків, повернув 1850 до столиці. Тут розвинув дуже живу літературну й наукову діяльність. Придумав фонетичну правопись, заложив власну друкарню і з Білозерським від 1861 видавав «Основу». 1866 року переїхав у Варшаву, як високий урядник, але за листування з галицькими Українцями, котрі
