Гомонить народом, вітром пісня виє,
І ллється сльозами, і вороном кряче,
Мов та дівчинонька, жалібненько плаче...
В людей сльози ллються, серце важко ниє.
Та деж ти дівався, старенький співаче?
Ой, заспівай нам про життя козаче!
Буря виє, завиває
І сосновий бір тріщить,
В хмарах блискавка палає
Грім за громом грюкотить;
То, як уголь, ніч счорніє,
То, як кров, зачервоніє.
Дніпр клекоче, стогне, плаче,
Гриву сивую трясе;
Він реве й на камінь скаче,
Камінь рве, гризе, несе...
Грім що гримне, в беріг гряне —
З пущі полумя прогляне.
Запалало і стемніло,
Застогнало в небесах;
Дощ линув... Загомоніло
На горах, полях, в лісах,
І з дощами та з громами
Дніпр реве між берегами.
Де не давно козак гомонів,
Його кін тупотів;
Він на ляха, татар налітав,
Смерть і спис напускав
Там по степу тихо
Туман розлягається,
А місяць з-за хмари
Погляне й ховається.
