Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 9 —
НАРОДНЯ ПІСНЯ.
 
Остап Вересай.

Про красу й значіння української народньої пісні нема що й говорити. Шевченко назвав її славою України, яка ніколи не вмре й не загине. Вона старша від нашої писаної історії. Перетрівала світлі часи, пережила татарське лихоліття, і велику руїну, і кріпацтво та панщину, вона ця невміруща чарівниця, що звязує золотою ниткою найдавніщі часи з теперішностю.

Зроджена в поганськім світогляді мусіла перетрівати переслідування христіянських духовників, котрі ставилися до неї дуже ворожо, як до елєменту, який спиняв поширення Христової віри на Україні. Ще афонський монах Іван Вишенський воював з нею. А всеж таки краса її очаровувала навіть отсих монахів-аскетів. Давний наш літописець несвідомо піддавався її чарам і зпід його пера виходили малюнки святої Ольги й рівноапостольного Володимира не такими, як веліла тодішна аґіоґрафія, а якими нашіптувала їх пісня народня. Скрізь у літописях видно вплив нашої устної словесности, нашої народньої пісні.

В колядці про пана Перемисльного такий сам портрет кн. Данила, як в Іпатієвській літописі, в пісні невольницькій недоля наших полонених так само змальована, як в Лаврентієвському списку. В «Моленію Данила Заточника», в «Паломнику», в «Патерику Печерськім», в «Пересторозі», в «Літописі» Петра Могили, в «Лютні Аполліновій» Лазаря Барановича, скрізь — пробиваються сліди народнього творення, народньої української поезії. Вплив її слідний також на літературах, російській, польській, сербській, болгарській, бо наша пісня-пташка любила далеко й бистро літати, не сиділа вона в замкненій клітці. В давних пісенних збірниках російських та польських стрічаємо чимало українських пісень. Їх слухали