не тільки наші князі, гетьмани й козаки, але й чужинці знаходили в ній потіху і розраду. Самійлові Зборівському, засудженому королем польським Стефаном Баторієм на смерть, в останню ніч перед виконанням присуду смерти в Кракові наш бандурист співав українських пісень.
Що найважніщі історичні події, що найцікавіщі зміни форм політичного, суспільного й родинного побуту відбилися в народній пісні, як відбивається беріг у плесі води. Колядки і щедрівки, веснянки та обжинки тямлять ще колишні героічні, лицарські часи, згадують про поривання або куповання жінки, про походи на Болгар та Греків, про «куни та бобри, що на шуби добрі».
Маємо пісні про напади татарські і про боротьбу козаків з Поляками і про неволю ляцьку й бісурманську, про панщину й кріпацтво, про збурення Січи й про гайдамаків. Не тільки великі постаті історичні, але й менше відомі лицарі як Самійло Кішка, Мороз, Нечай, Довбуш знайшли схоронище від забуття у народній пісні.
Недоля жінки, горе невольника, лицарська слава, боротьба за віру, побіда правди над кривдою, молодече кохання і старечі міркування над життєвою суєтою, туга за щастям і насолода життям, усе, усе, чим багата душа чоловіка й чим інтересний наш побут на землі, знайшло прегарний артистичний, простий і щирий відблиск в українській народній пісні.
Усі більші письменники наші від автора «Слова о полку Ігоревім», аж до Шевченка і Франка виростали на народній пісні. Брали з неї форму, настрій, тую окрему поетичну арому, якою й виріжнюється наша поезія від поезії других народів, з окрема від Росіян і Поляків. Досить згадати Шевченка, Пушкіна й Міцкевича.
Кажуть, що Хмельницький, Мазепа й Кальнишевський складали вірші на лад народніх пісень.
Не тільки українські й російські учені й дослідники устної словесности як Бантиш-Каменьский, Цертелев, Срезневський, Максимович, Куліш, Костомарів, Сумцов, Житецький, Бодянський, Потебня, Чубинський, Антонович, Драгоманів, Франко й багато других, але й чужі, як ось: Ральстон, Рамбо, Вестфаль, Боденштедт, Яґіч, високо цінили красу й достойність української народньої пісні.
Вестфаль (1879. р.) каже, що літературна естетика, принявши раз її в круг своїх порівнуючих дослідів, визначить їй безумовно перше місце між народніми піснями цілого світа.
Так само Лукич (Slav. Bl., 1874.) каже, що українська поезія найкраща в Европі, з боку естетичного, з огляду на зміст, на повагу тону і на мягкість почувань.
Великий славіст Яґіч (Archiv für slaw. Philologie, III, 324) називає нашу народню пісню поезією серця й чуття, яка торкається найніжніщих струн душі, а Боденштедт (Dїe poetische Ukraine, 1845) говорить, що нігде дерево народньоі поезії не дало таких чудових овочів, як на Україні.
