Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ОЙ У ПОЛІ.

Ой у полі на роздоллі
Шовкова травиця;
Серед неї, край тополі,
Чистая криниця;

 Тільки туди кониченька
 Мені не водити,
 Із тієї криниченьки
 Водиці не пити.

Травка звяне, травка зсохне
Коню вороному,
Огрутою вода стане
Мені молодому.

 На тій шовковій травиці
 Багато отрути,
 А з тієї криниченьки
 Пив мій ворог лютий.

 
***

Мов синяя стрічка, Донець під горою,
Круг його ліси та широкі луги;
Мов килим шовковий, здаються весною
У квітах пахучих його береги.

А там зеленіє гора за пісками.
Через гору стежечка геть простяглась,
Пішла по байраках, горами, степами,
І в двір аж у панських будинків як-раз.

За тії будинки ховається сонце —
Далеко та тінь полягла по луці;
І дівчина гарна стоїть край віконця,
І перстень аж сяє на білій руці.