Загула зеленая дібрана —
Діброва, Діброва!
Все у тебе смутне: і твій гомін,
І твоя розмова.
Загуди мені, діброво, пісню, —
Пісню та такую,
Ціоб згадав я щастя своє дітське
Й долю молодую.
Обізвалась темная діброва:
«Козаче, козаче!
Од такої пісні кожна гілка,
Кожен лист заплаче.
«Молодая, безсоромна мати
Люто проклинала
Щастя твоє дітське, долю твою бідну,
Як тебе рожала.
«Потім твоє личко біле та хороше
Дощі обливали,
Кучерявую головку вітри
Буйнії чесали.
«Пострівай, козаче, мій козаче!
Ще тобі згадаю,
Як отруту дівчині варила
В зеленому гаю...»
Бодай же ти, темная діброво,
Більше не гуділа,
Як ти мою головоньку бідну
На вік засмутила.
Он хутір той у балці під горою,
Що ще колись дитиною малою
Його я знав. Тоді ще темний бір
Нерушаний стояв, а панський двір
Як килим той коло хоромів слався
