Ця сторінка вичитана
— 190 —
Де та Січа, що, як море,
Силою кипіла;
Тая воля, що в роздоллі
Пеклом клекотіла?
Розвалилися редути
І рови густою
Од низин і до вершини
Вкрилися травою.
В гранях Січи спить нерушно
Камяна планина;
Землю, славою покриту,
Топче товарина.
На козачім вжітку німці
Хат набудували;
Грунт пошарпали, побили
Й ралом заорали.
Воля, ретязем повита,
В плавнях спочивав;
Слава кровю перелита,
По світу літає...
А Дніпро біжить до моря,
Все пита Хиртиці:
Деж та Січа, деж тоіі Байда
Стяг і гаківниця?...»
Неволя.
Дайте мені коня мого,
Дайте вороного,
Пустіть мене, пустіть мене
В поле на дорогу.
Я уздою золотою
Коня загнуздаю,
Вітром буйним пронесуся
До рідного краю.
Кінь козачий, неледачий —
