Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/199

— 189 —

Гей, у мене був коняка.

Гей, у мене був коняка,
Був коняка — розбишака;
Мав я шаблю і рушницю.
Ще й дівчину — чарівницю

 Гей, коняку Турки вбили,
 Ляхи шаблю пощербили.
 І рушниця поламалась,
 І дівчина одцуралась.

За Буджацькими степами,
їдуть наші з бунчуками;
А я з плугом та з сохою
Понад нивою сухою.

 Гей, гей, гей, мій чорний воле!
 Нива довга, в стернях поле...
 Вітер віє, повіває,
 Казаночок акипає.

Ой, хто в лузі — озовися!
Ой, хто в полі — одкликнися!
Скоро все засне під млою;
Йди вечеряти зі мною!

 Зву... луна за лугом гине,
 Із-за хмари місяць плине;
 Вітер віє — повіває,
 Казаночок простигає.

Хортиця.

Стогонить Дніпро по скелах,
Бється об пороги;
Все питав: деж ви, діти?
Де мої небоги?

 Стогонить Дніпро з порогів,
 Лине до Хортиці;
 Каже: «Байдо, деж твій город.
 Стяг і гаківниці?