З тої пори Леонід не кидав пера до смерти. Писав свої прегарні твори, а коли годі їх було друкувати на росийській Україні, то посилав у Львїв, до тамошнього часопису для дітий: «Дзвінок». Там підписувався прізвищем «Кенир». Це прізвище дали сусіди його батькові, коли він з городу привіз був співучу птицю кенира [1]. 50 літний ювилей літературної праці, не пишний, але щирий, який святкувала ціла Україна, не дивлячись на кріпкий кордон, був милою нагородою за цінні твори й за добре серце «любого дідуся Кенира».
Поміж творами Глібова найбільше байок. Байки, це дуже старинні твори. На 500 літ перед Христом жив у Греції Езоп, творець дуже гарних байок, які здобули собі світову славу. Але ще перед Езопом, у Вавилоні, Египті, Індії звісні були такі вірші й оповідання, у яких звірі й дерева говорили, мов люди. Байки, значиться, це загально звісні, міжнародні твори.
Але Глібів, так само, як і його знаменитий попередник Гребінка, умів своїм байкам надати український характер, умів, як каже Єфремов, «прибрати їх у оригинальне вбрання».
Читаєте його байку про «Вовка та ягня» і пригадуєте собі, що ви читали це саме й на инших мовах, а всеж таки у Глібова воно якесь ніби нове. Так, — бо Глібів, на мандрівній темі, мов на міжнародній основі, гаптує українські узори: звірів, квіток, людий. І ліс, і поле, і село, і небо, усе довкола українське. І мова, якою орудують отсі звіринні та ростинні розмовники, щиро-народня, українська мова. І думки та науки, які вони висказують — це думки й науки потрібні некому другому, а нам, думки про правду, про любов, про чесне життя, про те, щоб одні другим не творили кривди, щоб не було між нами ні ненажерливих вовків, ні кудлатих медведів, ні соломяних дідів, а щоб були добрі й мудрі люди.
Тепер не пугалом добру навчать
Нам треба иншого бажать,
Живого слова правди і просвіти.
Тому то байки Глібова не постарілися доси, й мабуть не постаріються ніколи.
Література: 1) Твори Глібова, з передмовою, вид. «Віку», 1904; 2) Петров — Очерки истор. укр. литер. XIX ст.; 3) «Вік», т. І, 1902; 4) Слов. Брокгауза и Ефрона, т. 8а; 5) Большая энцикл. вид. тов. «Просвѣщеніе», т. 7; 6) Огоновський — істор. літер. Крім того, про Глібова див.: 1) Лукич — Леонид Глібів («Зоря», 1881, VII); 2) Загірня і Грінченко — Л. И. Глѣбов (Черн., 1900). «Байки» Леоніда Глібова, Київ — Ляйпціг, 1918, «Українська Муза», стор. 257 — 274. Сергій Єфремов — «Іст. укр. письм.», стор. 302 — 305.
- ↑ канарок, (канарейка).
