|
— «Відкіль бредеш ти, голово лиха?»
Лисиця так мовля Ослові.
— «Дивився, як там Лев здиха,
Аж-ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Тиж зналася із ним колись...
І, що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то було, як гуконе —
Не втямиш зляку, деб сховався —
Таке було те пугало страшне!
Набуть його ввесь світ боявся...
Тепер лежить, неначе пень,
І ніч і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпешно йде дивиться;
Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне —
Чи дрюком, чи рогами»,
— «А ти запевне не посмів?»
Йому підсміює Лисиця.
— «Отсе-таки! чогож дивиться?
І я його раз захмилив, —
Нехай і наших знає!»
Айв людях такечки буває, —
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як небудь спідкнись, —
Дивись —
Хто й поважав, той лає.
|
