Ніхто в українській літературі не сміявся так, як Степан Руданський.
Мороз іде по спині, коли, читаючи «Співомовки», думаєш про їх автора й про минуле української літератури й українського народу. Це не звичайний сміх, це протест невміручої душі, заява незаперечених прав до радости життя.
І слухає нині Степана Руданського не чотирнайцять, а сорок міліонів його одномовців. Він же поруч Шевченка найбільше люблений поет українського народу, одиниця, в якій найкраще відбилася доля і вдача загалу.
Література: 1) Петров — Очерки истор. укр. литер. XIX от.; 2) Твори Степана Руданського, т. І. (Київ, 1902 р.) з передмовою Лотоцького; 3) Большая энциклопедія тов. «Просвѣщеніе», т. 16; 4) «Вік», т. І. (Київ, 1902); 5) Огоновський — іст. літерат. Крім того про Руданського писали: 1) «Зоря» (1886); 2) Комарь, Кримський і Лукич — (передмови до львівського видання творів Руданського); 3) «Кіевскій Телеграф«(1875 р. № 44); 4) Креминський — в «Кіевск. Старинѣ» (1882); 5) В першому виданні «Співомовок» (Київ, 1880) стаття про Руданського; 6) «Співомовки» Степана Руданського. Київ — Ляйпціґ, 1919. 7) «Українська Муза», стор. 291 — 303. 8) Сергій Єфремов — «Історія укр. письм.», стор. 305 — 309.
|
Ізійшлися пан з Іваном, На кождому через плечі Ідуть вони дорогою, Тай говорить до Івана: |
