Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/223

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 213 —


«Але знаєш що Іване!
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожна,
То тоді до мої!»

 — Добре, пане! — Іван каже,
 Зняв свою торбину...
 На травиці зелененькій
 Простелив свитину...

Попоїли таки добре;
Комара здушили...
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.

 Прийшов вечір. Знов у полі
 Стали ночувати...
 Вже панові свою торбу
 Треба починати...

Але пан собі ні слова...
На землі лягав...
Кладе торбу під голову...
Хлопа замовляє...

 «Щоби ти робив, Іване!
 Пан зачав питати:
 Як би тобі довелося
 Таке поле мати?...

— А щож, пане, я орав би,
Хлібом засівав би...
Та ходив би до Одеси,
Сіль і гроші мав би...

 «А що я не так зробив би...
 Пан почав казати:
 Я казав би на сім полі
 Місто збудувати...

Там би в мене стояв палац
Там під ряд крамниці...
Там перекупки з балками...
А тут дві різниці...

 От тоді приходь, Іване
 В мене балювати!...»
 — Ет, спасибі, Іван каже,
 Лучше будем спати!...