Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча миле.
Повій, вітре, тишком нишком;
Над румяним білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися.
Як спить мила, не збудилась, —
Згадай того, з ким любилась;
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.
Як забється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!
Нехай гнеться лоза,
Куди вітер погне, —
Не обходить вона
Ні тебе, ні мене.
Може й важко її,
Може й спина болить,
Але буря її
З корінця не звалить.
На болоті росте,
І, слабая сама,
Вона гнеться собі,
Бо в їй сили нема;
Вона гнеться собі
І так вік проживе,
І без слави в багні,
Як трава зогниє.
І до пекла дістань,
І у пекло заглянь,
І до хмари дістань
І на небо поглянь,
1 весь світ обдивсь,
І усе розпізнай,
І що доброго є, —
Ти у себе впивай.
І у силі, в добрі,
Яіс скала, затвердій,
І, як Бог світовий,
На сторожі ти стій.
І пташки світові
Защебечуть тобі;
І співак одпічне,
Заспіває тобі...
