Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/227

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 217 —
Та гей, бики!

Та гей, бики! Чогож ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи леміша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед бики! — бадилля зсохло,
Сами валяться будяки,
А чересло, леміш новії...
Чогож ви стали? Гей! Бики!

 Та гей, бики! Ломіть бадилля,
 Ломіть його, валіть на прах:
 Нехай не буде того зілля
 На наших батьківських полях!
 А чересло моє із ліва,
 Леміш із правої руки
 Зітнуть і корінь того зілля, —
 Чогож ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,
Посієм яреє зерно;
А спаде дощик — незабаром
З землі пробудиться воно,
Пробудиться і на світ г. яне,
І, як дівочії вінки.
Зазеленіють наші ниви, —
Чогож ви стали? Гей, бики!

Пісня.

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі,
Повій, вітре опівночі.

 Між горами там долина.
 Там біленькая хатина;
 В тій хатині голубонька, —
 Голубонька-дівчинонька.