Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/235

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 225 —
Олександер Кониський.

Уроджений 1836 в Переходівці, Ніженського повіту в Чернигівщині. Учився в Ніжинській ґімназії, брав участь у Кримській війні, потім адвокатував. Належав до гурта цих українських народовців, що щире турбувалися освітою селян, закладали недільні школи, сами вчили в них дітий, то що. За те й засланий був у 60 роках в Потьму й Вологду. В 1865 йому позволено виїхати за границю. Тут він дальше робив народну, патріотичну роботу. Чимало причинився до скріплення українського руху в Галичині. Був одним з основників Тов. імені Шевченка у Львові. Вернувши домів, жив від. 1872 року в Київі, де й помер 23 листопада 1900 р.

На літературну ниву виступив у „Основі“ (1861 — 62 р.) Потім майже не було українського видавництва, яке не друкувалоб творів Кониського. Підписувався звичайно ініціялами і псевдонімами (Верниволя, Жук, Кошовий, Яковенко, Горювенко і т. д.).

Писав вірші (Порвані струни, 1898, Вибір поем), драматичні твори (Порвалась нитка), повісти (В гостях добре, Юрій Горовенко, Семен Жук і його родичі), оповідання (Наймичка, Грошолюбка, Непримеренна), перекладав з чужих літератур, писав статті і т. д.

Дуже заслужився для нашої літератури, зготовивши першу повну життєпись Тараса Шевченка в двох томах.

Належить, поруч Куліша й Франка до тих українських письменників, які раз-у-раз приносили жертву із свойого, літературного даровання в користь громадянської роботи. Їздив, організував, листувався, ділом і словом, морально й матеріяльно підтримував українську справу де тільки і як тільки міг і вмів. Оден з найвизначніщих письменників-патріотів.

На його літературну працю отся патріотична робота не мала доброго впливу. Він роздроблювався, а до того в своїх поезіях проголошував програмові кличі без того поетичного вітхнення, яке мусить бути джерелом всякої поезії.

А все таки і в віршах і в прозі дав чимало гарного й вартного і в історії української літератури не тільки займає одно з кращих місць, але й звертає на себе ввагу своєю окремою фізіоґномією, як поет-діяч, як романтик на службі реальної праці.


Література: Энцикл. слов. Брокг. и Эфр. т. 15а. „Вік“, т. І. Огоновський — Іст. літерат. Больш. энц., Просвѣщеніе, т. 11. „Світ“, 1881, „Зоря“, 1893, „Кіевск. Ст.“ (1901). Єфремов. — Іст. укр. письм., стор. 313 — 319. Українська Муза: 277 — 288. „Русская Мысль“, 1901, І. „Записки т. ім. Шевченка“, т, 39. Франко — Про життя і діяль-

«Струни».

15