Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/241

— 231 —

Ой, тому плекайте, діти,
 Рідненькую мову,
І учіться говорити
 Своїм рідним словом!

Мово рідна, слово рідне, —
 Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
 Але камінь має!

Заграй.

Заграй ти, цигане старий,
Такої, як гадаю;
І грошей дам, вина теж дам,
Всього, що тільки маю;

 Бо лютий біль оттут горить
 І груди роспірає,
 А бідне серце так болить,
 Що гине, умірає.

Заграй, заграй, оттую піснь,
Що то колись співала
Старая ненька, як мене
В колисці колихала.

 Чаруй мені минувші дні,
 Літа ті молодії,
 Прегарні, золотії сни,
 Той рай і ті надії...

Провадь мене ти звуком тим
В садочок, де я грався,
Чаруй і другів всіх моїх,
Що ними величався.

 Чаруй мені і діву ту,
 Що мною гордувала...
 Збуди тих всіх, шо вже земля
 На віки повкривала...