М. Старицький, син дідича, родився 1840 року в Кліщинцях, Золотоношського повіту, в Полтавщині. До ґімназії ходив у Полтаві, на університет в Харкові й Київі. Був одним із творців українського театру. Довший час провадив першу українську трупу, до якої належали такі знамениті артисти, як Заньковецька, Затеркивичева, Кропивницький і Тобілевичі. Для театру написав коло 30 драматичних творів, ориґінальних і перекладів (Не судилось, Богдан Хмельницький, Остання ніч). Здебільшого тримався напрямку реального, малював побут, але дієві особи оживлював ідеальними рисами й патріотичними мотивами вчинків.
Як лірик, Старицький оден з кращих у нашій літературі. І чуття і форма і мова витримують навіть найсуворіщу критику.
Його драматичні твори видано в двох томах в Київі (1890 — 1893 р), а поезії у спорій книзі року 1908. Крім того багато розсипано по всіляких видавництвах від «Ниви» 1865 р. починаючи.
Дуже багато перекладав Старицький з чужих літератур (Гайне, Байрон, Лєрмонтов, Мщкевич, Некрасов, Сербські думи, тощо).
Разом з донькою, Людмилою Старицькою-Черняхівською написав гарну історичну повість «Перед бурею» (по російськи).
Помер 1904 р. в Київі, не втративши до смерти молодечої віри в побіду правди і в кращу будучність українського народу. Належить до тих письменників, у яких на лірі було дуже багато струн і безконечна сила акордів. Доторкався всіляких питань, від славянофільського до самостійницького, від суспільно-економічного до метафізичного. Скрізь виявив гарячу вдачу, тепле чуття і розуміння краси — те останнє найкраще видно в його мові.
