Любов рідного краю, любов ближнього і земляка окремо, служба добрій справі, жертва за ідею, етика і мораль, це для його не відірвані, абстрактні кличі, а щира потреба серця.
Старицький — це поет-артист і поет-громадянин в одній особі. А така гармонійна сполука являється мало коли.
Література: 1) «Поезії М. П. Старицького» з передмовою Русової, (Київ, 1908); 2) Петров — Очерки укр. литер.; 3) Энциклоп. слов. Брокг. и Эфр., т. 31; 4) Большая энцикл., тов. «Просвѣщеніе», т. 17; 5) «Вік», т. 1, 1902; б) Огоновський — Істор. літ. Крім того див.: 1) Грінченко — З поводу малор. театру Старицького («Зоря», 1897 р.); 2) «Корифей украинской сцени», (Київ, 1901); 3) Франко — Михайло Старицький («Літ.-Наук. Вістн.», 1902). «Молода Муза», сторона 353 — 372. Єфремов — Іст. укр. письм., стор. 361 — 365.
Нахилилася головка
Пасмо звисло на щоці...
І мелька невпинно голка
У худесенькій руці.
Шитво панське на коліні,
Каганець і світ дньовий...
І тремтять легкі сутіні
З під стріластих темних вій.
Довгий кашель в довгі ночі,
Вітру стогін під вікном...
І червоні завжди очі...
Незнайомі з тихим сном.
Спина зігнута в роботі,
Зверху латаний платок...
Не смашний мабуть голоті
Загорьований шматок.
