Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/27

— 17 —

А тепер падеш,
Земленьку криєш,
Тугу серденьку чиниш.

Казав ти мені, рідний батеньку,
Що мя не даш від себе,
А тепер даєш
І сам не знаєш,
Яка доленька жде мя.

5.

Братчику, ремеслечку,
Сідай собі на креслечку,
Січи, рубай!
Сестри не дай,
Бо сестронька родима
За столом як калина.

6.

Стала зоря до місяця
Рано, раненько:
«Місяченьку, мій братіку.
Не заходь же ти наперед мене.
Та взійдемо обоє разом,
Освітимо небо і землю.»

Стала Маруся до Юрочка:
«Мій Юрасеньку, мій друже вірний!
Не сідай же ти наперед мене.
Та сядемо обоє разом,
Та взвеселимо отця і неньку,
Усю родиноньку.»

Колисанки.

1.

Ой спи, дитя, без сповиття,
Поки мати з поля прийде
Та принесе три квіточки.