Так сам у землі християнські, без наших признаків усяких прибуде».
То брат середульший милосердіє має,
Із свого жупана червону та жовту китайку видирає,
По шляху стеле-покладає,
Меншому брату признаки даває.
То став брат найменший, піший піхотинець, на полівку ізбігати
На степи високі, на великі дороги розхіднії, —
Нема ні тернів, ні байраків,
Ніяких признаків.
Став червону китайку да жовту знаходжати,
У руки бере,
К серцю кладе,
Словами промовляє
І сльозами ридає:
«Що недурнож ся червона да жовта китайка по шляху валяється:
Либонь моїх братиків на світі не має.
Альбо їх порубано,
Альбо їх постреляно,
Альбо у горду тяжку позаймано!
Колиб я міг добре знати,
Що їх порубано, альбо постреляно,
Міг-би я в чистому полі тіла шукати,
В чистому полі поховати,
Звіру-птиці на поталу не дати».
Однож брата найменшого, одно безвіддя,
Друге безхлібя,
Третє те, що тихий вітер з ніг валяє.
До Осавур-могили прибуває,
На Осавур-могилу зіхожає,
Там собі безпечне девятого дня спочивок має,
