Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 38 —

Так сам у землі християнські, без наших признаків усяких прибуде».

 То брат середульший милосердіє має,
Із свого жупана червону та жовту китайку видирає,
 По шляху стеле-покладає,
 Меншому брату признаки даває.

III.

То став брат найменший, піший піхотинець, на полівку ізбігати
 На степи високі, на великі дороги розхіднії, —
 Нема ні тернів, ні байраків,
 Ніяких признаків.

Став червону китайку да жовту знаходжати,
 У руки бере,
 К серцю кладе,
 Словами промовляє
 І сльозами ридає:
«Що недурнож ся червона да жовта китайка по шляху валяється:
 Либонь моїх братиків на світі не має.
 Альбо їх порубано,
 Альбо їх постреляно,
 Альбо у горду тяжку позаймано!
 Колиб я міг добре знати,
 Що їх порубано, альбо постреляно,
 Міг-би я в чистому полі тіла шукати,
 В чистому полі поховати,
 Звіру-птиці на поталу не дати».
 Однож брата найменшого, одно безвіддя,
 Друге безхлібя,
 Третє те, що тихий вітер з ніг валяє.
 До Осавур-могили прибуває,
 На Осавур-могилу зіхожає,
 Там собі безпечне девятого дня спочивок має,

 Девятого дня із неба води-погоди вижидає.