Мало, не много спочивав,
К йому вовці-сіроманці находжали,
Орли-чорнокрильці налітали,
В головках сідали, —
Хотіли заздалегоди живота темний похорон одправляти.
Тоді він словами промовляє:
«Вовці-сіроманці, орли-чорнокрильці,
Гості мої милі !
Хоть мало-не много обождіте,
Поки козацька душа з тілом розлучиться.
Тоді будете мені з лоба чорні очи висмикати,
Біле тіло коло жовтої кості оббірати,
І комишами вкривати.»
Мало-не много спочивав...
От, руками не візьме,
Ногами не пійде,
І ясно очима на небо не згляне...
На небо взирає,
Тяжко воздихає:
«Голово моя козацька!
Бувала ти у землях турецьких,
У вірах бусурменських;
А тепер припало на безвідді, на безхліббі погибати.
Девятий день хліба в устах не маю.
На безвідді, на безхліббі погибаю!»
Тут теє промовляв... не чорна хмара налітала,
Не буйні вітри вінули,
Як душа козацька-молодецька з тілом розлучалася.
Тоді вовці-сіроманці находжали
І орли-чорнокрильці налітали,
В головах сідали,
З лоба чорні очі висмикали,
Біле тіло коло жовтої кості оббірали,
Жовту кість попід зеленими яворами розношали,
І комишами вкривали.
