Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»
То тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой козаки.
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте:
Бо як буде наш пан турецький до мечети від'їжджати.
То буде мені, дівці бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати:
То буду я до темниці приходжати.
Темницю відмикати.
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день Велик-день,
Став пан турецький до мечети відїжджати.
Став дівці бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
