|
І.
Як із низу із Дністра тихий вітер повіває, —
Бог святий знає, Бог святий відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тогдіж то не могли знати ні сотники, ні полковники
Ні джури козацькії,
Ні мужі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батю Зінов Богдану Чигиринський,
У городі Чигрині задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигрина рушав;
За ним козаки йдуть,
Яко ярая пчола гудуть.
Котрий козак не міє в себе шаблі булатної,
Пищалі семипядної,
Той козак кий на плечі забірає,
За гетьманом Хмельницьким у в охотно військо поспішає.
Оттогдіж то як до річки Дністра прибував,
На три части козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв;
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія Молдавського посилав,
А в листах приписував:
«Ей, Василію Молдавський,
Господарю волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться,
Чи мириться?
Чи города свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?»
|
