— 51 —
Псальми, себто духовні пісні в честь святих, дуже часто старого походження, але здебільшого нової обробітки, продукти василіянських монахів та київських студентів і семінаристів.
Моралізуючі вірші, про «Кривду й Правду», про «Блудного сина», про «Страшний Суд» і т. д. мають також свою літературну вартість.
На Галицькій Україні лірники співають найчастіше «Про сирітку» та «Про знесення панщини», а в своїм замкненім кружку також веселі, сороміцькі, часто-густо дуже цинічні співанки.
Тут ліра геть виперла бандуру і що лиш останніми часами, головно завдяки Гнатови Хоткевичеви Галицькі Українці стали цікавитися бандурою.
Правда.
|
Нема в світі правди, правди не зіськати!
Що вже тепер правда, стала у неправди жити.
Тепер правда у панів, у темниці,
А щира неправда з панами в світлиці!
Що вже тепер правда стоїть у порога,
А щира неправда з панами в копець стола!
Тепер уже правда у панів під ногами,
А щира неправда сидить між панами!
Тепер уже правду ногами топтають,
А щиру неправду медом-вином напувають!
Тепер уже правда у панів у недолі,
А щирая неправда у добрій волі!
Уже тепер правда, — правда помірає,
А щира неправда весь світ пожирає!
Уже тепер правда,— правда вже померла,
А щира неправда увесь світ зажерла!
Нема в світі правди, правди не зіськати...
Тільки в світі правди — як отець — рідна мати!
А деж-то її узяти? її ні купити ані заслужити.
Увесь світ ізходити, правди не зочити,
Булиж колись дітки, та стали сирітки;
Не мають вони собі помочи ні відки!
Плачуть вониж, плачуть, не могуть пробути,
Своєї рідної матері забути:
«Орлице мати! деж нам тебе взяти?
Тебе ні купити, ані заслужити,
|
