Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/67

— 57 —

Зостається пан кошовий
З писарями в Січі.
«Ой устань, Харку, устань батьку,
Просять же нас люде:
Як станемо на гряниці,
По прежньому буде.
Як вийдемо на гряницю
Та впросим царицю,
Щоб оддала степи вольні
По прежню границю.»
«Та не на теж я, вражі сини,
Москаля зібрала,
Щоб степ добрий, край веселий
Назад завертала.»
Та тече річка невеличка
Зпід білої кручи, —
Заплакали Запорожці,
Від цариці йдучи;
Встає хмара зза Лимана.
А другая з поля,
Заплакала Україна,
Така її доля!

 (З Полтавщини).

2.

Ой не гаразд Запорожці
 Не гаразд вчинили:
Степ широкий, край веселий
 Тай занапастили!

Наступає чорна хмара
 І дощик із неба:
Зруйнували Запорожжя —
 Буде колись треба!

Ой чи гаразд, чи не гаразд,
 Нічого робити!
Буде добре Запорожцям
 І під Турком жити!