Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/70

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 60 —
ЧАЙКА.[1]
 

Ой, горе тій чайці,
Горе тій небозі,
Що вивела чаєнята
При битій дорозі!
Що вивела чаєнята
При битій дорозі!

 Киги! Киги!
 Залетівши в гору!
 Лучче втопиться
 В Чорному мору!

Ой їхали чумаки
Та все молоденькі,

Тай забрали в тої чайки
Діточки маленькі.

      2 рази.
Киги! Киги! і т. д.

Ой чаєнька вється,
Об дорогу бється,

До дороги припадає,
Чумака благає:

      2 рази.
Киги! Киги! і т. д.

«Ой ти, чумаченьку,
Ой ти молоденький,

Віддай мої чаєнята,
Діточки маленькі!

      2 рази.
Киги! Киги! і т. д.

«Ой не віддам, чайко,
Не віддам, небого,

  1. Цю пісню Цертелєв і Максимович приписували Богданові Хмельницькому, Бантиш-Каменський останньому отаманові Січі Кальнишевському, а Полетика в славній «Історії Русов» гетьманові Іванові Мазепі. За Полетикою найбільше промовляє те, що він чув ще живу традицію.
    «Чайка» була в XVIII століттю дуже розповсюднена. Її радо слухала також цариця Катерина, хоч вона чайці-небозі-Україні до решти гніздо з чаєнятами забрала.