Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/69

— 59 —

Дунаю, Дунаю! ^[1]

Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?
На версі Дуная три роти ту стоять:
Перва рота — турецька,
Друга рота — татарська,
Третя рота — волоська.
В турецькій ми роті шаблями шермують,
В татарській ми роті стрілками стріляють,
В волоській ми роті Штефан воєвода.
В Штефановій роті та дівонька плаче,
Та дівонька плаче, плачучи повіда:
«Альбо мене пойми, альбо мене лиши!»
А што ми речет Штефан воєвода.
«Красна дівонице, поймил бих тебе, дівонько,
Поймил бих тебе, неровная ми ес,
Лишил бих тебе, миленька ми єс.»
Што ми рекла дівонька? «Пусти мене, Штефане,
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
А хто мене доплине, того я буду.»
Ніхто не доплинул красну дівоньку,
Доплинул дівоньку Штефан воєвода,
І взял дівоньку за білую ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш».

---

1. Це пісня народня з Галицького Покутя.
   Її мотив (закохана дівчина хоче втопитися, а її ратує козак та жениться з нею), доволі поширений у славянській поезії. Про якого Штефана тут мова, годі сказати, бо в XVI століттю, було на Молдавії аж пять воєводів Стефанів.
   Пісня ця була записана в чеській граматиці Яна Благослава, котрий умер 1571 року. Тую граматику видруковано вперве року 1857.
   Благослав каже, що пісню про Штефана чув Нікодим у Венеції і звідси приніс її до Праги. А що Нікодим мабуть нашої мови не знав, так і текст цеї пісні явився значно ушкодженим.