Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 65 —


А скажи, коню, що я оженився,
Та поняв собі паняночку,
В чистім полі земляночку —
Що куди вітер не віє,
Ні сонечко не гріє?...
Без віконець і без дворець —
Там спить козак молодець...

 (О. Барвіньский, Op. cit.)

Ой пущу я.

Ой, пущу я кониченька в саду,
А сам піду к отцю на пораду;
Отець мій по садочку ходить,
За поводи кониченька водить:

 «Ой на, синку, коника, не гайся,
 Щоб від того війська не зостався:
 Військо йде, хоруговки мають.
 Попереду музиченьки грають».

Ой, пущу я кониченька в саду,
А сам піду к ненці на пораду;
Ненька моя по садочку ходить,
На рученьках сорочечку носить:

 «Ой на, синку, сорочку, не гайся,
 Щоб від того війська не зостався:
 Військо йде, хоруговки мають,
 Попереду музиченьки грають».

Ой, пущу я кониченька в саду,
А сам піду к милій на пораду:
Мила моя по садочку ходить,
За рученьку дитиночку водить:

 «Ой на, милий, дитину, загайся,
 Щоб від того війська та зостався:
 Військо йде, хоруговки мають,
 Попереду музиченьки грають».

«Струни.»

5