Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/76

— 66 —

Ой по горах.

Ой по горах та сніги біліють,
По долинах усе цвитуть маки.
Ой тож не маки, то наші козаки,
Що у неділю на службу забрали.
Ой у неділю, та до схід сонця,
Сіла мати та у віконця;
Кличе свого сина, сина Запорожця!
«Іди, сину, та до домоньку,
Змию тобі та головоньку».
«Ой змий, мати, та своїй дочці,
Ой своїй дочці, та шинкарочці.
Мені змиють дрібні дощі,
А провіють вітри буйні».

Розлилися крутії бережки.

Розлилися крутії бережки,
Гей, гей, гей! По роздоллі,

 Гей ви, хлопці добрії молодці,
 Гей, гей, гей! Не журіться!

Та поїдем у чистоє поле,
Гей, гей, гей! У Варшаву.

 Та наберем червоной китайки,
 Гей, гей, гей! Тай на славу.

Та щоб тая червона китайка,
Гей, гей, гей! Та червоніла.

 Та щоб наша козацькая слава,
 Гей, гей, гей, Не змарніла!

Ои щож бо то тай за ворон?

Ой щож бо то тай за ворон,
Що по морю кракає?
Ой щож бо то за бурлака,
Що всіх бурлак збірає?