Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/77

— 67 —

 Збірайтеся, панове-молодці,
 Та все народ молодий,
 Тай підемо, панове-молодці,
 У той лісок Лебедин.

Ой чогож це, панове-молодці,
Щось у хмарі та гуде?
Ой якась нам, панове-молодці
Та пригодонька буде!

 Рости, рости, ти, клен дерево,
 Та у гору високо!
 Поховали пана отамана
 В сиру землю глибоко.

Рости, рости, ти клен-дерево,
Рости в гору ще вище!
Поховали пана отамана
В сиру землю ще глибше.

Ой сів пугач на могилі.

Ой сів пугач на могилі
Тай крикнув він «пу-гу».
Чи не дасть Бог козаченькам
Оттепер потугу?

 Що день, що ніч, усе ждемо,
 Поживи не маєм,
 Давно була Хмельнищина,
 Уже й не згадаєм.

Ой колись ми воювали
Та більше не будем —
Того щастя, тії долі
По-вік не забудем!

 Та вже й шаблі заржавіли,
 Мушкети без курків,
 А ще серце козацькеє
 Не боїться Турків!

5*