Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/80

— 70 —

Гей, на горі.

Гей, на горі там женці жнуть;
А по-під горою, по-під зеленою, козаки йдуть.
А по переду Дорошенко:
Веде своє військо, військо запорожське хорошенько.
По середині пан хорунжий:
Під ним кониченько, під ним вороненький грає дужий.
А по заду Сагайдачний;
Що проміняв жінку за тютюн та люльку, необачний!
Гей, вернись Сагайдачний!
Возьми свою жінку, віддай тютюн-люльку, необачний!
Мені з жінков не возиться;
А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися;
Та викрешем огню, та потягнем люльку, не журися!

Ой не стелися.

Ой, не стелися, хрещатий барвінку,
 Та на крутій горі;
Гей, не втішайтесь, злії вороженьки
 Та пригодонці моїй.

Бо моя пригода козацькая врода,
 Як та ранная роса;
Що вітер повіє, сонечко пригріє,
 Роса на землю впаде;
Так моя неслава, людська поговірка
 Марно пропаде.

Наїхали пани й жиди орендарі
 Воли і вози забірать;