Ой зіронька зійшла, усе поле тай освітила;
І дівчина вийшла, козаченька та звеселила.
«Ой ти козаче, ти хрещатий та барвіночку!
Хтож тобі постелить у дорозі та постілочку?
«Ой стелиться мені широкий лист та бурковина,
А під голови голубая та жупанина.»
«Ой ти, дівчино гордая і пишна,
Чом ти до мене з вечора не вийшла?»
«Ой як я маю з вечора ходити,
Коли нас будуть вороги судити».
«Ой нехай судять, так як розуміють,
Прийде тая годиночка, та і понімають,
Ой ти дівчино, мислями блудиш,
Сама не знаєш, кого ти любиш.
Ой ти дівчино, червона калино,
Мені на світі без тебе немило;
Ти мені люба, ти мені мила,
Ти моє серденько розвеселила».
«Ой ти, хлопчино, сивий голубоньку,
Не суши мені мою головоньку;
Наказав отець, наказала мати,
Щоби з тобою не розмовляти».
Чи це тая криниченька, що я воду пив?
Чи це тая дівчинонька, що я ї любив?
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде!
Ой, цеж тая криниченька і ключ і відро!
А вжеж мене дівчинонька забула давно!
Ой, жаль серцю буде,
Ой, жаль серцю буде,
Возьмуть чужі люде,
Моя не буде.
