чиновників — достойників, усяких Зевесів та Нептунів, що знущалися над Україною.
Зробив це не в ліричній, ані в історичній поемі, а в травестії, ніби гумористичній, немов угадуючи, що й чужі і свої у такому кривому дзеркалі найскорше й найрадніще побачать своє обличчя.
Намір удався. Енеїду читали, сміялися, ніби над голодранцями козаками, а на ділі сміялися над собою, над своїм власним викривленим обличчям. А крізь цей сміх добувалося зітхання за колишнім власним життям, за минулою славою, добувалися зітхання до нових умов, до нового ладу.
Україна дістала в «Енеїді» перший великий літературний твір, дістала доказ, що народньою мовою можна — творити. Це угольний камінь обновленої української літератури, зразок мови, вірша, натхніння і щирого народнього патріотизму. Такою осталася «Енеїда» до нині, дарма, що на ній не пізнався Куліш, як не пізнався Бєлінский на «Кобзарі».
Другий преважний твір Котляревського, це його «Наталка Полтавка», українська оперета (в тодішньому розумінню слова), виставлена у перве 1819. року в Полтаві, в цьому театрі, котрий ставив на ноги Котляревський, розуміючи, яке велике значіння матиме театр в національному життю України. «Наталка Полтавка» це підвалина нашої сцени. У цілій нашій драматургії снується відгук цього першого справді цінного українського драматичного твору. Музику писали до неї Богацький, Єдлічка, Василев і Микола Лисенко.
З музичним опрацьованням цього останнього ставлять її ще й нині на наших театральних дошках.
Тогож таки 1819 року виставлено в Полтаві «Москаля Чарівника», гумореску на цьому самому сюжеті, на якому батько Миколи Гоголя, Василь, написав був свого «Простака».
І тут приходять до слова ті самі прінціпи (ідея рівности, реалізм, народолюбні тенденції, любов України), які скрізь проводив Котляревський у свойому житті і в творах.
Найменше популярна «Ода до князя Куракіна», масона, отже товариша Котляревського, чоловіка освіченого, ворога кріпацтва, поступовця. Звідси й симпатії нашого автора до московського князя.
Куракін, як ґенерал-ґубернатор «малороссійскій» чимало добра зробив був для нашого народу.
Инші твори Котляревського, як ось його переклади, на жаль, не видані і про них годі говорити.
Але вже одна «Енеїда» та «Наталка Полтавка», дають йому право зватися батьком обновленої української літератури, дають йому право «панувати, поки живуть люде» і певно, що «поки сонце з неба сяє, його не забудуть».
Література: Житецкій П. Енеида Котляревскаго и древнѣйшій списокъ ея і т. д., Кіевъ, 1900. Ефименко А.
Котляр, въ истор. обстановкѣ., Спб., 1905. Русовъ.
