Какая роль «Возьного» і. т. д., «Кіевск. Стар.», 1904. Науменко. Къ 50-лѣтію со дня смерти Котл., 1888. Стешенко И. Поэзія Котл., Кіевъ, 1898. Стешенко. Котляр. авторъ «Енеида», Кіевъ, 1902. Пыпинъ и Спасовичъ. Ист. слав, лит., 1879. Петровъ. Очерки., Кіевъ, 1884. Дашкевичъ. Отзывъ, 1888. Огоновський. Іст. літ. руської. Ч. II., Львів, 1888. Коваленко. Століття «Енеїди». Л. Н. Вістник, 1898. Смаль-Стоцький. Котл. і його «Енеїда». Л. Н. Віст., 1898. Колесса О. Століття об. укр. літ., 1898. Ефремовъ. Праздникъ укр. инт., «Кіевская Ст.», 1903. Твори Івана Котляревського., Київ, 1909.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но Греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши де-яких Троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
Пятами з Трої накивав.
Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насажавши повні,
І куди очі почухрав,
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкодкудакалась, як квочка:
Енея не любила — страх!
Давно уже вона хотіла,
Його, щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.
Еней був тяжко не по серцю
Юноні, все її гнівив:
Здававсь гірчійший їй від перцю,
