Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Чесні думи, щирі, молоді.
Як зачерсне серце без любови,
Як зо злом добро змішаєш ти,
О, тоді всі раді, всі готові
„Люту бабу“ люто проклясти.
Яж ту „лютість“ добре розумію,
І з тебе, безщаснице моя,
Кепкувать ніколи не посмію,
І тебе не винуватю я.

 

 
ЩЕРБАТА.

Сказав ти, мій друже, колись-то,
Що ллється із чарки вино
Тоді лиш, коли аж до вінців,
Доповна налите воно.

А я тобі, друже, одмовлю,
А ти розміркуй, розгадай:
З щербатої чарки ще швидче
Поллється вино через край.

З щасливого серця багато
Лунає пісень голосних,
А горе, а доля щербата
Ще більше виспівують їх.

Як в чарці, налитій до краю,
Вже місця для краплі нема, —
Душа, переповнена щастям,
Частенько буває німа.

А доля, сліпенька бабуся,
Щербату все хоче сповнить;
Гірка не сповняється, й з неї
За піснею пісня біжить.