Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/18

— 6 —

Широке море, велике море,
Що й кінця не видати,
Та в моїм серці ще більше горе:
Я на вік її втратив.

 

---

ЯК ПОЧУЄШ.

 

Як почуєш часом край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не трівожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

 

---

ОТСЕ ТАЯ СТЕЖЕЧКА.

 

Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.

Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З иншим своїм любчиком
Розмовляючи.

За її слідами я
Мов безумний біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.

Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.