Чи може ти, моя голубко,
Моє кохання чарівне,
Далеко десь, з німим докором
В тій хвилі згадуєш мене?
Чи може, гнучи в собі горе,
Ти тихо плачеш у тиші,
А то твої пекучі сльози
Мені стукочуть по душі.
Над великою рікою на скалі крутій сижу
І затоплений у мріях в воду биструю гляжу.
Валом хвилі, валом хвилі пруться, плещуть, миготять,
Сонце грає, прибережні верби віттям їх пестять.
Ізза закрута одного враз дараба виплива —
Зіллям, зеленню повита плеще, грає, мов жива.
Керма тихо хвилі крає, не булькоче, не скрипить,
І керманич молоденький, мов мальований, стоїть.
На дарабі гра музика, чути співи голосні,
Бризкають чарки блискучі, ллються вина запашні,
Сяють очі молодії серед жартів і розмов...
Сміх і співи ... Се гуляють Радощі, Краса, Любов.
Я поглянув і зітхання піднімає грудь мою.
С, мої юнацькі мрії, пізнаю вас, пізнаю!
Скільки з вас з розлучним криком і слізми я доганяв,
На весільную дарабу я ніколи не попав.
Ні, тепер уже за вами не погоню я у слід!
Прощавайте! Своїм блиском ви молодших веселіть.
Сміх, і співи, і музика ще бренять, немов по склі,
І за закрутом дараба звільна щезла в синій млі.
Знов затоплений у мріях я гляжу на бистрину.
Що се плещуть, миють хвилі ? Наче білу грудь сніжну!..
Мов рожеві любі руки ... шийку круглу... і лице...
