Нащо мені те багацтво, Червінці, дукати? Вміє славнеє бурлацтво Без них панувати. На що мені і оселя, Дружинонька мила? Привіта мене і скеля, Порадить могила. Ой скажи ти, стародавня Козацькая нене, Кому жити ще так славно У світі за мене?“ Вітер тихо росу ранню З травиці здіймає, Бурлаковомуж питанню Відмови немає.
Ревуть та клекочуть на озері хвилі, Апостольський човен пливе; Держатись на хвилях стає не-посилі, А буря все дужче реве. Вже острах апостолам серце здіймає, Погасла надія свята; Далеко ще беріг, помоги немає, І ропщуть слабії уста. Коли се на зустріч із видом спокійним На хвилях страшенних онтам У божеськім сяєві, тихім, прозірнім Явився учитель їх сам.
