Дивують апостоли: певно се мрія?
Петро же до нього возвав:
„Се ти, наш Учитель великий, Месія?“
„Не бійтеся, я!“ — він сказав.
„Призви же до себе мене, о могучий,
Да узрю скоріше твій лик!“
І кротко воззрівши на хвилі ревучі
Месія: „Гряди!“ — йому рік.
На хвилю ступив ось апостол і сміло
Іде він немов по землі;
Аж ось маловірря його одоліло,
І думки окутали злі.
Ось чує апостол, що він потопає,
В воді уже чресла його…
„Спаси, о Месіє!“ — у голос взиває —
„Спаси Ти раба свойого!“
„Гряди, маловіре!“ — він благости повен
Прорік йому. Хвилі лягли…
„Чого усумнився?…“ І поруч у човен
Безсмертний із смертним війшли.
І ми так до правди, нікчемнії мира,
Де тільки вона замигтить,
Ідемо серед бурі, і поки в нас віра,
Нас буря отта не страшить.
Колиж маловірря замісто надії
І віри панує в душі,
Нема нам рятунку! Ми гинем слабії…
Месіє благий, поспіши!
Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/44
Цю сторінку схвалено
— 32 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/ab/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8._%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97._%D0%A2._2.djvu/page44-1024px-%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8._%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97._%D0%A2._2.djvu.jpg)