Ледачою? і за що, — ти спитаєш.
За те, що духом світ весь обіймаєш,
Що хто лиш чоловік — для тебе брат,
Що серце кращої всім прагне долі,
Що бунту повне проти самоволі,
Що людські рани всі його болять!
Покинь ті божі, ясні ідеали,
Що в твоїм біднім серці запалали,
Покинь для спільного добра твій труд!
А ні, то погордуй сучасних судом,
Жий для ідей, працюй кровавим трудом,
Віддай усе, усе за рідний люд.
Та як крім слів і чулих сліз нічого
Ти не несеш йому, то розчаровань много
Зазнаєш ти і згинеш у юрбі;
І поки тіло ляже ще в могилу,
Душа утратить одіж сніжно-білу,
І віру чисту в лютій боротьбі.
Не сліз потрібно, щоб ставать до бою!
Не сльози — силу й жар візьми за зброю,
Ту силу, що любов у груди ллє,
Ту міць, щоб думи в діло осущати,
Той жар, щоб з злом боротись і прощати
Все, чим тебе невіра й злоба бє!
Той жар, щоб вірить в правди світ і ждати,
І йти на труд без слави і заплати,
Як сонце й дощ працюють по лугах,
Як роси ті на пупянки дрімучі
Падуть, щоб цвіти з них розвить пахучі...
Як маєш стільки сил, то йди на новий шлях!...
Щоб не тужити більш і не терпіти,
Щоб людським кривдникам простити злобу їх,
Щоб людськість не зненавидіти всю,
