Мусій Кононенко, селянський син, родився 1864. р. в прилуцькому повіті. Вчився у сільській школі. По смерті батька і старшого брата господарював. Дядько, бачучи, що він слабого здоровля і не може робити тяжкої хліборобської роботи відвіз його, 16-літнього хлопця у Київ і наняв у лакеї. Тут він побачив українські книжки, захопився Шевченком і став писати українські вірші. Земляки, побачивши у нього поетичний хист, помогли йому поступити на педагогічні курси. Та він їх не скінчив, бо мусів служити в війську (від 1885—1890. року). Відбувши військову службу поступив до контори, а пізніше в управу південно-західної залізниці, поки не купив собі на Волині власного маєтку, і не став господарювати. Року 1883. вийшла у Київі його перша поема „Нещасне кохання“, р, 1885. „Ліра“, 1889. „Кня-,гиня Кобзар“, тогож року він став друкувати свої твори в „Зорі“, „Правді“, „Дзвінку“, та в „Літературно-Науковім Вістнику“. Написав прозою декільки оповідань („Злодій“, „Вихрестка“, „Між народ“), та переклав дещо з російської мови. Вірш Кононенка, легкий і дзвінкий, мова гарна, багато в його щирого, поетичного почуття. Належить до тих письменників, що службу для народу поставили вище чисто літературних принціпів.
Література: О. Огоновський. Історія літератури, ч. III. „Вік“, т. І. „Большая Знциклопедія“, т. II, „Українська Муза“, стор. 531—534.
Довго, довго ми мовчали,
Та терпіння вже не стало,
Бо де кинеш тільки оком,
Все заснуло, задрімало.
А роботиж! Боже, Боже!
Скільки праці отієї!
Але часу щоб не гаять —
Краще завтра ми про цеє.
