Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Тимчасового Уряду Долгополов гостро виступав на Раді проти Кубанської конституції, називаючи її «измѣною Россіи» і закликаючи до «единства». В відповідь йому старий козак чорноморець, генерал П. І. Кокунько, пророкував, що коли Керенський і Тимчасовий Уряд не будуть прислухатися до того, що робиться на місцях, то «спливуть вони, як трісочка, у море».

Чому федералізм викликав таке обурення — зрозуміло. Почувши себе «нацією», та гадаючи, що в нутрішні справи Війська, яко федеративної частини, ніхто не має права втручатися та зачіпати питання про положення городовиків, ура-козаки забули про побажання, яке висловили в літі — ввести безстанове земство. В процесі боротьби за владу з Обл. Комітетом вони стали почувати, що для того, щоб висмикнути з підніг ворога ґрунт, треба порушити станову окремішність козацтва, треба, щоб Військове Правительство перестало бути Правительством лише козацтва, як стану. Але зробити з цього належні висновки, зробити спробу добалакатися до ладу з постійним іногороднім населенням Краю, вирвати його в рук російської демократії, що засіла в Комітеті, і шляхом обопільних уступок утворити можливість мирної сумісної праці й життя — не вистачило мужности, а головне, самопожертви (довелося б поступитися частиною землі). Тому схитрували і поставили поруч з собою горців та корінних селян.

Це, звичайно, не урятувало положення, і весь федералізм, всі змагання стати «на шлях волі народів», звівся до закріплення станового характеру «Войска» і забезпечення на Кубані волі лише козацтву, бо половина населення Краю залишилася неправосильною, а російська ж демократія обіцяла їй зрівняти її в козаками, аби вона слухала її. Це одно. Друге ж те, що в федералізмі вбачали відгук сепаратизму, який ніби сіяла Українська Центральна Рада в Київі, що скликала З'їзд поневолених народів, котрий ухвалив, що «Росія повинна бути федеративною демократичною реслублікою».

Дійсна суть ура козацького федералізму виявилася почасти і в відношенню федералістів до Всеросійських Установчих Зборів. Вони виступили з власним козацькимь списком, на чолі якого поставили голову уряду Бича. Між иншим, свідомі кубанські українці цього списка своїм не вважали і хоча мали небагато шансів на успіх, але виставили були своїх кандидатів[1]. Наслідки виборної

  1. Свідомі кубанські українці в кожному сприяючому випадкові заявляли про своє існування, але їх було не багато, зосереджувалися вони в містах, з глибокою несвідомою українською стихією, що заливала кубанські станиці й села, широких і тісних звязків не мали. Їх місцевий орган — Кубанська Українска Національна Рада (останнім головою її був І. В. Івасюк), до якої майже ніхто з козацьких проводирів не належав — ніякої значної політичної акції повести не міг, бо по-перше, взагалі бракувало людей, які віддавали б себе національно-політичній праці, а по-друге, ті, що були, не мали можливости з ріжних причин уділяти багато своїх сил і часу Раді. Організацій українських партій не було; були лише окремі члени тієї чи иншої партії та співчуваючі. На початку