кампанії невідомі. Вона почалася на Кубані пізніше, ніж в инших місцевостях, і закінчена не була (після большевицького перевороту кубанські керуючі кола, здається, свідомо стали їх затягати), увірвавшися з розгоном большевиками Установчих Зборів. Частковий підрахунок голосів, поданих, головним чином, по містах, з'ясував великий успіх большевиків, порівнюючи з міськими виборами в літі, на яких були переможцями с.-д. і с.-р.).
Кубанським українцям ура-козацький федералізм був не до серця, але вони його не поборювали, бо не мали сили, а крім того, він всеж-таки до де-якої міри ослаблював положення на Кубані російської демократії. Остання ж повела отверту боротьбу проти Ради і Краєвого Уряду.
Повітовий Катеринодарський З'їзд з приводу ухваленої Радою краєвої конституції приймає таку резолюцію:
літа р. 1917 в Катеринодарі утворилася організація укр. с.-д. партії, але вона була дуже нечисленна. І от свідомі кубанські українці маніфестували в березні в день свята революції під жовто-блакитними прапорами, відчиняли «просвіти» (між иншим, населення вбачало в них иноді не лише культурно-освітні організації, а чекало від них і якоїсь національно-політичної акції), видавали українські листівки та книжечки, збірали національний податок та надсилали його до Київа, делегували своїх представників (2) до Укр. Центральної Ради, улаштовували прилюдне оголошення Універсалу, утворювали українські курси для учителів (кошти дало Військове Правительство), боронили на учительських з'їздах справу української школи (між иншим, в літі р. 1917 педагогічна секція I Кубанського вчительського вільного з'їзду, вислухавши доклади д. Чепелянського «Объ украинской школѣ» і комісії вчителів 2 району — «Преподаваніе на родномъ языкѣ», а також вислухавши цілу низку промовців з приводу цих докладів, ухвалила українізацію школи (див. додаток №1).
Робили спроби організації мас шляхом з'їздів, але без успіху.
Козаки до всякої акції, що брала свій початок не від звичайних органів громадської чи державної влади, ставилися дуже обережно, особливо після того, як спритні демагоги кинули в маси гасло: козаки, бережіть ваші землі, городовики хотять відобрати їх у вас! Іногородні новини так не береглися, але вони не мали ніякої громадської організації, уявляючи собою цілком аморфну масу, серед якої тільки-тільки почався організаційний процес, та й провід там перехопила численна російська демократія в свої руки.
Щось робити чи через Військове Правительство чи черев Обл. Комітет було неможливо. Переважаюча більшість там належала або отвертим ворогам національної української справи, або потайним, що на людях при нагоді, особливо коли того вимагає власна користь, не від того, щоб згадати, що й вони нащадки Запорожців, або нейтральним «малоросам»; до того ж, станична козацька і городовицька маса майже не була репрезентована — керувала всім міська інтелігенція. Крім того, перешкоджала і незгода між Військовим Правительством і Обласним Комітетом. Українці не вважали можливим ні городовиків під'юджувати проти козаків, як це робили росіяне, ні козаків підтримувати в їх становій виключності, яку обстоювали ура-козаки. І ті й другі йшли шляхом демагогії і тягли за собою в протилежні боки дві половини населення Кубані, що повинні були б злитися до купи і мандрувати далі єдиним шляхом. Треба було битися на два фронти, а для цього не вистачало сил, а може й сміливости. Та й ворогів було забагато: не лише росіяне, не лише російські патріоти з Лінії, а й свої козаченьки чорноморці, що тільки й дивилися, як би козаки свідомі українці «не продали» Кубань Україні, що згаданого вище козака Чепелянського, учителя гімназії, ледве не викинули з Єйського повіту за активну національну працю.
