Тому, звичайно, робилися заходи, щоб кубанці, від ніби-федералізму не перейшли до дійсного федералізму, що могло статися, якби прийшло до згоди між козаками й іногородніми. Кубанців намагаються втягти в сферу своїх впливів не тільки через своїх катеринодарських однодумців, а й спеціяльних представників (до Катеринодару було надіслано від Добровольчої Армії ген. Ерделі). Пробують впливати на них і через Південно-Східній Союз, взявши і його під свій догляд. В 20 числах листопаду сам ген. Алексєєв приїздить до Катеринодару на засідання уряду Союза. В склад уряду вступає ген. Кісляков, бувший начальник сполучення при ставці Верховного Головнокомандуючого, людина, яка тісно звязана з генеральським гуртком, що почав на Дону поки-що потихесенько творити «единую недѣлимую».
Можливо, що надії на Південно-Східній Союз, на поміч Добровольчої Армії, імена проводирів котрої не могли не гіпнотизувати Філімонова і його співробітників та однодумців, — і робили їх впретими, що до згоди з городовиками.
Але Добровольча Армія зростала й розвивалася дуже мляво. Бази у неї не було, грошей теж, козаки в добровольчі частини не вступали, хоч генерали й домогалися того[1], а приплив свого російського елементу був невеликий.
Кепська була справа і з Південно-Східнім Союзом[2]. Далі словесних вправ він не пішов, реальної сили і значіння він не придбав і навіть апарату керування не утворив. Вмер він дуже швидко (на початку 1918 р.) й непомітно. Для Кубані єдиним реальним наслідком його існування були хіба ліше видатки в розмірі не одного десятка тисяч карбованців, що були асігновані в розпорядження члена Об'єднаного Уряду від Кубані І. Л. Макаренка, котрий носив цей титул аж до кінця 1918 року.
Крім того, і в козацькій масі настрій почав хитатися. Серед кубанських козаків фронтовиків запанували инші думки, ніж весною. Тепер фронтовики стали «лівіші» від «тиловиків» і докоряли останнім за контр-революційність. Перебування на фронті в атмосфері шаленої большевицької агітації не пройшло без наслідків. Де-які частини, що почали повертатися з ріжних фронтів додому, були настроєні дуже радикально. Поворот цей відбувався в надзвичайно тяжких умовах. Участь взагалі козаків в розброєнню на фронті неслухня-
- ↑ На перешкоді була не тільки нехіть маси, а й опір козацьких політичних кол, які не хотіли зменшувати свої реальні сили і тим самим своє політичне значіння й вплив.
- ↑ Не дуже вірили Південно-Східньому Союзові свої козаки, та обережно ставилися до нього й зовнішні чинники. Коли уповноважений Уряду Союза Г. А. Білий прибув до Київа, щоб порозумітися з Українським Урядом в справах військових, шляхів і харчів, то виявилося, що керуючі українські кола, ставлячися прихильно до Кубані, значно стриманіше висловлювалися про її товаришів по Союзу. Тому Білому довелося запропонувати українцям надіслати своїх уповноважених на Кубань, щоб на місці розвязати справу взаємовідносин між Україною з одного боку, й Південно-Східнім Союзом з другого.
