негайно і добра і волю, висловилася за визнання большевицької влади й залишила З'їзд, утворивши окрему нараду. Решта приєдналася до Краєвої Ради. На перших же засіданнях Ради, після промови члена Уряду по справах військових про те, що кубанські частини не виконують розпоряджень Отамана й Уряду, фронтовикам було поставлено рішуче запитання, як вони будуть триматися далі. Отаман і Уряд пропонували скласти свої уповноваження, якщо цього зажадає частина Ради. Виникла загроза розколу між синами й батьками. Сини-фронтовики докоряли батькам, що вони не хочуть поступитися частиною своїх прав на користь іногородніх. А батьки докоряли синам за те, що вони не хотять боронитися від большевиків. Між синами й батьками виникла стіна непорозуміння, і тільки палка промова К. Л. Бардіжа розбила її і об'єднала батьків з дітьми, принаймні зовнішнє. Батьки пішли на згоду з іногородніми, а сини пообіцяли боронити Край від большевиків.
Сцена примирення батьків з синами закінчилася співом пісні, що співали кубанські козаки на турецькому фронті:
«Ти, Кубань, ты наша родина,
Вѣковой нашъ богатьрь,
Многоводная, раздольная
Разлилась ты вдоль и вширь.
Изъ далекихъ странъ полуденныхъ,
Изъ турецкой стороны
Бьемъ челомъ тебѣ, родимая,
Твои вѣрные сыны.
О тебѣ здѣсь вспоминаючи,
Дружно пѣсню мы споемъ
Про твои станиць вольныя,
Про родной отцовскій домъ.
О тебѣ здѣсь вспоминаючи,
Какъ о матери родной,
На врага, на басурманина
Мы идемъ на смертный бой.
О тебѣ здѣсь вспоминаючи,
За тебя-ль не постоять?
За твою ли славу старую
Жизнь свою ли не отдать?
Мы, какъ дань свою покорную,
Отъ прославленныхъ знаменъ
Шлемъ тебѣ, Кубань родимая,
До сырой земли поклонъ».
