російським генералом, малу освіченість в політично-державних питаннях і недокладну поінформованість про те, що творилося на Кубані.
Але роблячи це все, не можна було випускати частини з рук, залишати їх на ласку Божу, ставити їх в умови життя, до яких вони не звикли.
Козаки звикли слухатися наказів ясних, точних, виразних; вони знали лише їх. Так було у них і на фронті до останнього часу, не дивлячися на все те, що робилося побіч їх у російських частинах. Відношення до своїх офіцерів також було цілком инше (випадки непослуху, або виступу проти офіцерів траплялися дуже рідко). Досі вони знали, що раз є наказ, то треба його виконати, а ні — то буде те-то й те-то. А тепер не батальонний, полковий, батарейний, бригадний, дивізійний чи корпусний командір приказує, а якийсь Військовий Отаман, якийсь голова Краєвого Уряду, на них посилається командуючий військами Кубанського Краю (і такого раніш не чули — був собі Наказний Отаман). Всі вони звертаються з якимись відозвами, запрошеннями, і ніхто не знав, чи треба їх виконувати, чи ні. Натурально, що там, де досі панував лише наказ і послух, де не було утворено ґрунту для добровільного подвигу, всі заклики до нього були зайві.
Траплялося, що давали й накази, але їх не виконували, бо перший непослух пройшов безкарно. Безкарно розійшлися самовільно по станицях козаки першої частини, що повернулася на Кубань, і вже 1-й Чорноморський полк військового старшини (згодом генерала) Н. Бабієва не виконує наказу, опанувавши станціями Тихоріцькою і Кавказькою, обезброювати салдатські ешелони, бо за них заступився 22 пластунський батальон; — чорноморців розпускають, а батальон сам розходиться по домам[1].
В місцях розташування частин люде були залишені на власну волю. Звичайного робочого дня для козака не було. Навчання не відбувалося, офіцери в касарні майже не навідувалися. Люде цілими днями тинялися по базарах, улицях, біля воріт касарень, попадали повсякчас на летючі мітинги, де їх на всі боки обробляли спритні большевицькі агітатори[2], які то заманювали їх большевицьким раєм, то залякували погрозами жорстокої розправи, обіцяючи не втручатися в козацьке життя і не чіпати козацької землі й майна, якщо козаки не будуть робити опіру і перешкоджати їм розправитися з буржуями та контр-революціонерами. Нікому було з'ясувати козакам дійсний стан речей. Кубанські златоусти за «високою по-
- ↑ В. Мельниковскій. «Изъ недавняго прошлаго Кубани». «Казачьи Думы». 1923 р. №7, ст. 3.
- ↑ Між иншим, одним з засобів переконати слухачів в буржуазності й контр-революційності Куб. Уряду було покликання на те, що на чолі козацького списку до Установчих Зборів, де, звичайно, всякого жита було по лопаті, стояв голова Уряду Бич.
