ному разі, ні такої програми ні дійсного самостійництва не мали ні Кубанський Уряд ні його голова Л. Л. Бич, тоді типовий російський інтелігент українсько-козацького походження, який мріяв про федералістичний устрій Росії, і якого ні за що, ні про що, на підставі якогось чудного непорозуміння, російська революційна демократія та інтелігенція, а за ними й буржуазія ославили запеклим кубанським самостійником української течії.
А тим часом, як уже було зазначено, в масах в підсвідомій сфері безумовно було почуття своєї окремішности від Росії, прагнення будувати своє життя незалежно від неї. Народ не міг висловити в стислій, опуклій формі поняття своєї суверенности, але коли життя, розкладаючи це поняття на окремі складові частини, запитувало його, чи хоче він, щоб та або инша частина була своя, окрема кубанська, чи російська, він не хотів нічого російського і бажав свого кубанського. Це все повинні були зробити ті, хто став на чолі народу, але проводирі не тільки самі нічого не зробили в цьому напрямі, а навпаки, відверталися від того, що закликало їх до цього, і стримували народ, коли він сам починав тягти в той бік, де лише тільки й був порятунок.
Свідомість своєї окремішности від Росії жила не лише на Кубані, а й у сусід. Ці сусіди також не почували себе Росією і, шукаючи центра, біля якого можна було б об'єднатися, звертали свої погляди на Кубань. Шукала з'єднаня з Кубанню Абхазія і надсилала своїх послів; були відповідні течії на Тереці. Лише присутність 39 дивізії та зусилля пануючої російської демократії перешкодили поставити це питання, як слід, на Ставропольщині. А до того, що вже було зазначено про настрої в Чорноморській губ., залишається лише додати, як яскраву ілюстрацію слідуюче: 4 січня 1918 року в Новоросійську загальні збори представників 29 зарегістрованих політичних, національних, громадських і професійних організацій[1] ухвалили таку резолюцію:
- ↑ 1. Комітет служачих Новоросійських майстерень Владикавказької залізниці, 2. Чорноморський Союз покалічених вояків, 3. Новоросійська городська Продовольча Управа, 2. Чорноморське Українське Тов-во «Просвіта», 5. Новоросійський Комітет Вірменської революційної партії «Дашнакцутюн», 6. Новоросійська військова Рада, 7. Грузинське культурно-просвітне Тов-во, 8. Новоросійський Районний Комітет Союза залізничників Владикавказької залізниці, 9. Новоросійська організація рос. с.-д. роб. парт., 10. Професійний союз служачих торговельно-промислових і кредитових установ Новоросійська, 11. Чорноморський Союз Споживчих Тов-в, 19. Чорноморська група партії с.-р., 13. Тов-во споживачів «Единеніе», 14. Українська партія с.-р., 15. Чехо-Словацьке Тов-во, 16. Вірменський Комітет с.-д. пар. Гічакистів, 17. Професійний Союз робітників тютюнових підприємств, 18. Чорноморська Українська Рада, 19. Всеросійський Союз моряків і річників Торговельної Флоти, 20. Чорноморська губернська Земельна Управа, 21. Ротний комітет 3 роти 223 пішої Донської дружини, 22. Комітет скорострільної команди 1 пограничного батальона, 23. Рада Новоросійської Жидівської національної Громади, 24. Партія Народної Свободи 25. Одеський Союз моряків, 26. Вільна Артіль Новоросійського порту, 27. Контора Новоросійських майстерень, 28. Новоросійська Естонська Громада, 29. Соц.-дем. партія — група «Единеніе».
