Не дивлячися на кількаденне обговорення, евакуація була переведена безладно. Виступаючи в похід, не взяли з собою ні ліків ні провіянту, хоча йшли в напрямку, де його було менше, ніж де инде. Багато людей в частинах було зле обуто й одягнено, а другого дня большевики й чернь грабували інтендантські склади. Не всі відділи, що були на фронті, були повідомлені про залишення Катеринодару, і чимало людей, будучи відрізано від переправ через Кубань, залишилося в місті, де й загинуло.
Власне кажучи, була не евакуація, а поспішна безпадна втеча. Ще вдень по місту розкидалися відозви штабу Покровського з повідомленням, що положення на фронті поліпшало, що ворога відперто; ще вдень на Красній улиці в готелі «Лондон» йшла здача мешканцями міста зброї для «вооруженія вновь формируемыхъ отрядовъ» (нездача мусіла каратися розстрілом), а ввечері все зібране було спішно кинуте большевикам. Але не забули взяти з собою закладнів, частина яких через де-кілька днів була на поході й розстріляна[1]. Здається, що в історії горожанської війни на території бувшої Росії це був перший випадок захоплення закладнів і розправи в ними.
Залишаючи столицю Краю, Уряд кидаючи всі урядові установи не дав жадних вказівок, хоча б словесно через відповідних своїх членів, що їм робити, як поводитися при большевиках, і про те, що він виходе з міста, їх не попередив. Поведінка зрозуміла для будь-якої партійної організації, але не для Уряду. Лише в останню хвилю була розкидана така відозва:
Ми примушені були це зробити під натиском большевицьких банд, які поставили собі ціллю зруйнувати наш благодатний Край, нашу рідну Кубань, вносячи в її межі баламутство, кріваву анархію й братоубійчу війну.
Ми це мусіли зробити, по-перше, тому, що оборона Катеринодару на підступах до нього уявлялася справою дуже важкою, і, по-друге, тому, що ми не хотіли наражати міське населення на небезпеку боротьби на самій території міста, не хотіли допустити, щоб лютість большевицьких банд, підогріта азартом боротьби, впала на голови ні в чім неповинного населення.
Ми пішли з Катеринодару. Але це не означає, що боротьба скінчена. Ні! Ми перейшли лише на другі більш вигідні для нас позиції.
Ми вдуховлені ідеєю оборони республіки Російської і нашого Краю від загибелі, котру несуть з собою захватчики влади, що кличуть себе большевиками. Ми знаємо, що тяжка хвороба державности, що зветься большевізмом, незабаром пройде, і народ скине з себе ярмо большевицького страмовища, очевидячки побачивши, до чого ведуть його прово-- ↑ Серед них свідомий українець фабричний інспектор Семенів, який ніякої ролі в місцевих большевицьких колах не відогравав і якщо тулився до них, то більше тому, що гадав, що українцям можна буде добути користі в своїй національній справі більше від большевиків, ніж від російських соціялістів та демократів, не кажучи вже про монархістів; не покладав він ніяких надій і на Кубанський Уряд та Раду, для котрих ніби-то ніякого українського національного питання не існувало.
